Эпитафии маме (матери), стихи на памятник для мамы
Эпитафии маме - это надгробные надписи на памятники самому родного и любящему нас человеку на Земле. Для каждого человека мама должна быть образом, сочетающим в себе мудрость, родственную любовь, понимание и напутствия на правильный путь по жизни. Для девушки мама может быть подругой, разделяющей все ее радости и печали. Для сына - самой первой женщиной, которая понимает и всегда будет за него, чтобы не случилось в жизни. Но когда мы теряем столь близкого человека как мама, чтобы увековечить ее память, заказываем лучший памятник, и хочется выразить слова от чистого сердца, которые пишем на стеле или надгробной плите.
 НА РУССКОМ ЯЗЫКЕ |  УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ |
Все время в суетных делах, Среди бумаг и хлама. А здесь, то в солнце, то в снегах Могила мамы. | Все в турботах і справах, Серед паперів та хламу. А тут, то в сонце, то в снігах, Могила мами. |
Так тихо, скромно и печально Уходят наши матери от нас... | Так тихо, скромно і печально Наші матері ідуть від нас... |
Ты также грусть оставила в наследство Любящим детям своим... | Ти також сум залишила у спадок Дітям люблячим своїм... |
Нет ближе, милее и дороже человека, Имя котрого – мама... | Немає ближче і рідніше ніж людина, Ім'я якої - мама... |
Любимый образ твой И материнская добродетель Не угаснут в наших сердцах. | Любий образ твій І материнська доброта |
О, если б мамочка была жива! Мы все б отдали, что попросит. Слова... Слова... Слова... Слова... Мы все их после смерти произносим. | Ох, якщо б мамочка була жива! Ми б все віддали, що Господь попросить. Слова... Слова... Слова... Слова... Ми всі їх після смерті з уст виносим. |
Единственная, Любимая, Неповторимая, Отдавшая себя нам. | Єдина, люба, неповторна, Що віддала себе для нас. |
Ушла от нас ты очень рано, Скорбим и помним мы, любя, Родная наша, милая, добрая мама, Нам жить так трудно без тебя. | Пішла від нас ти дуже рано, З Землі цієї у безкрайнє Небо, Рідна наша, добра, неповторна мама, Нам жити важко буде так без тебе. |
Звезда надежды благодатная, Звезда любви волшебных дней, Ты будешь вечно незакатная В душе тоскующей моей. | Зірка надії благодатна, Зірка любові дивовижних днів, Ти - найбільша і наглибша втрата, В душі сумуючій моїй. |
На всю оставшуюся жизнь Нам хватит горя и печали, О той, кого любили мы, И так внезапно потеряли | Нам тепер на все життя Вистачить горя та печалі, За мамою, яку любили сильно ми, Ту, що лебідкою махнула в сині далі. |
Не слышно голоса родного, Не видно добрых, милых глаз. Зачем судьба была жестока? - Так рано ты ушла от нас... | Рідного голосу більше не чути, Очей не видно милих, світ спинився враз, Чому так доля малює маршрути, Якими дуже рано, мамо, ти пішла від нас... |
Свою любовь, сердечность, нежность На всех хотела ты делить. Не стало сил – ушла ты в вечность, Оставив нас со скорбью жить. | Свою любов, сердечність, ніжність На всіх хотіла розділити. Не стало сил, пішла у вічність, Залишила нас, мамо, з сумом жити. |
Ты ушла — и сразу снег пошёл. Пусть тебе там будет хорошо. Пусть укроет мягкий белый плед Землю, где тебя отныне нет... | Ти пішла - і сніг пішов навкруг. Хай тобі там буде краще аніж тут. Хай біла ковдра ніжно покрива Ту землю, де тебе більше нема. |
С тобой ушел кусочек нашей жизни! | З тобою зникла частинка нашого життя |
Наши сердца заполнены словами благодарности | Наші серця заповнені словами вдячності |
Как сквозь туман болезни многотрудной Она порой ловила призрак чудный, Весь этот мир был так сочувствен ей... | І ніби крізь туман недуги, Видіння бачила вона дивнії рухи, Це так цей світ був співчутливий щодо неї... |
Вдруг, громкая, запнулась ты и стихла, И сон, как отзвук колокола, смолк. | Раптово, голосна, так швидко стихла, І сон, дзвону відгомін, затих. |
Ты — путеводная звезда для всех кто помнит, любит, чтит | Ти - зірка, що дорогу нам вказала, Від всіх, хто пам'ятає, любить і сумує |
Ты нас покинула, родная, Настал разлуки скорбный час. Но все по-прежнему живая Ты в нашем сердце, среди нас. | Ти нас покинула, рідненька, Настав розлуки час сумний. Та все ж іще жива ти, наша ненька, В серцях дітей лишився образ твій. |
Как много нашего ушло с тобой! Как много твоего осталось с нами... | Як же багато нашого пішло з тобою, Як же твого багато лишилося з нами... |
Душой, как ясный день, она была светла | Душею, мов би день ясний, світлою вона була |
Мы приходим сюда, Чтоб цветы положить, Очень трудно, родная, Без тебя нам прожить | Ми приходимо сюди Покласти на могилу квіти Дуже важко, рідненька, Без тебе нам жити. |
Не найти нам слов описать наше горе, Не найти в мире силы, чтоб тебя подняла, Наших слез не вместит даже море. Как жестока судьба, что тебя отняла. | Слів не знайти, щоб описати наше горе, Не знайти в світі сили, що б тебе підняла, Наших сліз не вмістить навіть море. Чому така жорстока доля, тебе відняла. |
Из жизни ты ушла мгновенно, Но боль осталась навсегда, Твой образ самый милый, нежный Мы не забудем никогда. | З життя пішла ріптово ти, Та біль лишився назавжди, Твій образ наймиліший, найніжніший, Ніколи не забудем ми. |
Тебя спасти не в нашей власти, И скорби нет конца. Безмерна боль, что рвет на части Осиротевшие сердца! | Не сила повернути все словами, І смуток безмежний, немає кінця. Як біль прийняти, що тебе немає, мамо?.. Але про тебе пам'ять завжди в наших серцях! |
Догорит прощальная свеча, И глаза наполнятся слезами. Трудно жить на свете без тебя И поверить в то, что ты не с нами. | Допалає прощальна свіча, І очі наповняються сльозами. Як жити нам без материнського плеча, І як повірити, що мама вже не з нами. |
Тот день, когда погас твой взор И сердце перестало биться, Для нас был самым страшным днем, И никогда с ним не смириться! | В той день коли погас твій погляд І серце перестало битись, Той день зробила темним доля Ніколи з ним нам не змиритись. |
Дороже не было тебя, И никогда уже не будет! | Тебе рідніше не було нікого, Та і ніколи вже не буде! |
Неизлечима боль разлуки - Разлуки той, что навсегда. | Невиліковна біль розлуки - Розлуки тої, що назавжди. |
Живой тебя представить так легко Что в смерть твою поверить невозможно... | Живою уявити тебе легко так, Що в смерть твою повірить неможливо... |
Целуем мы (Целую я) твои глаза, Прильнём (прильну) к любимому портрету, А по щеке течёт слеза. Конца и края скорби нету... | Цілуєм (цілую) очі ми (я) твої, Торкнусь (торкнемось) до любого портрету, Сльоза печалі пройде по щоці, І смуток полонить душі планету... |
Никто не смог тебя спасти Ушла из жизни слишком рано, Но светлый образ твой родной Мы будем (я буду) помнить постоянно. | Не сила перешкодить долі злій, Пішла від нас ти дуже рано, Та світлий образ рідний твій Я пронесу роками, моя мамо. |
Ты - боль наша (моя) вечная... | Ти - біль наш (мій) вічна... |
Как эту боль перенести, Когда на части сердце рвется?! И не вернуть, и не забыть, Лишь с болью жить нам/мне остается. | Як витримати біль? як далі бути? Та як глибоку рану в серці заживити?! Коли не повернути, й не забути, Коли лишається лиш з болем жити. |
Ты жила для нас, ты жива для нас | Ти жила для нас, ти жива для нас |
Образ твой родной помним мы живой | Образ рідний твій пам'ятаєм, він живий |
Упокой, Господи, душу рабы Твоей И сотвори ей вечную память | Упокой, Господи, душу раби Твоєї І сотвори їй вічну пам'ять |
Ты жизнь свою жила достойно, Оставив память на навек, В безмолвном мире спи спокойно Любимый нами человек | Життя достойно мама прожила своє, Світлу пам'ять нам залишила донині. В безмовнім світі вічний сон Господь дає, Найдорожчій нам в світі людині. |
Ты ушла из дома, не простившись с нами, И остался след, не забыть годами | Ти пішла із дому, і не прощалась з нами, Залишила слід, що не забудеться роками. |
Ты покоя не знала, Счастья людям искала, Спи спокойно, родная, Раз от жизни устала | Ти спокою не знала, Щастя людям шукала, Спи спокійно, рідненька, Тебе Божа воля забрала. |
Ты вечно с нами, дорогая С тобой скорбящие сердца | Ти навіки з нами, дорогенька, З тобою сумуючі серця. |
Благодарность детей и тепло воспоминаний | Вдячність дітей і тепло спогадів |
На землю с неба звезды смотрят мирно Глазами мамы, что ушла от нас. | На землю зорі дивляться так мирно Очима мами, що пішла від нас. |
То ли мед, то ли горькая чаша, То ли адский огонь, то ли храм... Все, что было мое, — нынче ваше. Все для вас. Посвящается вам... | Чи то мед, чи гірка то є чаша, Чи то адський вогонь, чи то храм... Все, що було моє, — тепер Ваше. Все для Вас, мамо. Все присвячене вам... |
Взять бы сердце в руки И до боли сжать Нет сильнее горя, Чем маму терять. | Взяти б серце в руки Й стиснути до болю Важче втрати матері, Немає горя. |
Ты также, мама, грусть оставила в наследство Любящим детям своим! | Ти також, мамо, смуток залишила в спадок Люблячим дітям своїм! |
Незыблем сей порядок, Извечен ход времён. Да будет тих и сладок Нашей мамы безмятежный сон. | Непорушний наш земний порядок, І час потоком плине - не спинить... На небесах, можливо, все приведено до ладу, Там наша мама хай тихенько спить. |
Свою любовь, сердечность и нежность Ты дарила всем нам. Безмерно скорбим... | Любов свою, сердечність, ніжність Ти дарувала всім нам. Безмежно сумуємо... |
Такой как ты нет больше на земле... | Такої як ти немає більше на землі... |
Такая после смерти пустота. И сердце снова сковано печалью, И речи над могилой — суета. Земля над погребенными мечтами... | Така панує після смерті пустота. І серце знову вкутано печаллю, І над могилою безмовні вже вуста. Як, мамо, жаль, що більше ти не з нами. |
Для красоты, что здесь погребена Безвременно, — одно есть утешенье: Жизнь принесла ей смертное забвенье, А смертью ныне жизнь возвращена. | Для краси, яку тут поховали Назавжди лиш втіха одна: Життя принесло смертне забуття їй, А смертю життя повернулось сповна. |
Мы были звуки музыки одной, Которой не нарушить, не расстроить. | Ми звуками були мелодії одної, Яку не повторити й не зіграти знову. |
Я не могу поверить в то, что время лечит, Что боль и грусть проходят вместе с ним. | Не можу я повірити, що час лікує Що біль і сум проходять разом з ним. |
Ты ушла из жизни слишком рано, Нашу боль не выразят слова. Спи, родная, наша боль и рана, Память о тебе всегда жива. | Ти пішла з життя занадто рано, І наш біль не виразять слова. Спи, рідненька, наша біль і рана, Пам'ять про тебе вічно жива. |
Прости, что мне (нам) под небом звездным К твоей плите носить цветы. Прости, что мне (нам) остался воздух, Каким не надышалась ты... | Прости за те, що під небесним світлом, Ми квіти носим до надгробної плити. Прости за те, що нам залишилось повітря, Яким надихатись не встигла ти... |
Ушла от нас ты очень рано, Никто не смог тебя спасти. Навеки в нашем сердце рана. Пока мы живы, с нами ты. | Пішла від нас ти дуже рано Ніхто не зміг тебе спасти. Навіки в нашім серці рана, Доки живі ми, з нами ти |
Одной звездой земля беднее стала, Одной звездой богаче небеса... | Земля стала бідніша на одну людину, Небо багатшим стало на одну зорю... |
Помним, любим, скорбим | Пам'ятаємо, любимо, сумуємо |
С любовью и скорбью от любящих сердец | З любов'ю та сумом від люблячих сердець |
Светлая память о тебе навсегда останется в наших сердцах | Світла пам'ять про тебе назавжди залишиться в наших серцях |
С любовью и скорбью | З любов'ю та сумом |
В сердце и в памяти | І в серці, і в пам'яті |
Опустела без тебя земля... | Пустою стала без тебе Земля |
Забыть нельзя, вернуть невозможно | Забути не можна, повернути неможливо |
Тепло души твоей Осталось вместе с нами | Тепло душі твоєї зосталось разом з нами |
Слова бессильны... | Слова безсилі... |
С глубокой скорбью от любящих сердец | З глибоким сумом від люблячих сердець |
Вечная память | Вічна пам'ять |
Последний дар любви и скорби | Останній дар любові й смутку |
И сердцу больно, и горю нет конца... | І серцю боляче, і горю нема кінця... |
Ты не уйдёшь из жизни нашей Пока мы живы - с нами ты | Ти не підеш із нашого життя Допоки живі ми - то з нами й ти |
Мама, ты живёшь и будешь жить В памяти любящих тебя | Мамо, ти живеш і будеш жити в пам'яті людей, що тебе люблять |
Не выразить словами всей скорби и печали В сердцах и памяти всегда ты с нами | Слова не виразять весь сум і біль печалі В серцях і пам'яті ти разом з нами |
Нет больше горя, чем горечь утраты матери | Більшого горя нема, ніж втрата матері |
Не хватит сил, не хватит слёз, Чтобы измерить моё горе, мама... | Не вистачить сил, не вистачить сліз, Щоб виміряти, мамо, наше горе... |
Мы все отдали бы кусочек сердца своего, Лишь вновь забилось бы твоё | Ми віддали би по частинці серця, Щоб знову забилось, мамо, твоє |
С любимыми не расстаются, лишь рядом быть перестают | З мамою не можна розлучитись, Лиш можна перестати бути поруч |
Ни разум, ни сердце не могут поверить... | Ні розум, ні серце не можуть повірити... |
...Два солнца стынут, — о Господи, пощади! - Одно — на небе, другое — в моей груди... | ...Два сонця мені завжди світять, І якщо в житті я на межі - Вони мені мій шлях освітять, Одне — на небі, ще одне — в моїй душі... |
Одним цветком земля беднее стала, Одной звездой богаче небеса. Ты вечно с нами, дорогая, С тобой скорбящие сердца | Одною квіткою земля бідніша стала, Одною зіркою багатші небеса. Ти вічно з нами, мамо дорога, За тобою в смутку всі наші серця. |
Земной путь краток, Память вечна | Земний шлях короткий, Пам'ять вічна |
Ты вечно будешь жить В сердцах родных и близких | Ти вічно будеш жити В серцях близьких і рідних |
И там, в небесах, далеко за простором, Свеча загорится опять Разбитая арфа в десницах у Бога Прекраснее будет звучать | В небесах, за хмарами далеко Свіча яскравим сяйвом запалає знов. Не відносять печаль ті лелеки, Що материнську бачили любов. |
Слезой не утешить, Умом не понять, Печаль не измерить, Скорбь не унять. | Слізьми не заспокоїти, Розумом не зрозуміти, Печаль не виміряти, Смуток не відігнати. |
Великой скорби не измерить Слезами горю не помочь, Тебя нет с нами, но навеки В сердцах ты наших не умрёшь | І смутку нашому нема вже краю, І сльози ллються градом із очей. Ти житимеш, хоч вже тебе немає, Ти житимеш - в серцях своїх дітей. |
До боли краток оказался век, Но в памяти всегда ты будешь с нами Родной, любимый человек, Всю боль не выразить словами | Доля відміряла тобі короткий вік, І лихом стала та година, Коли нашої мами погляд зник, Коли пішла найрідніша людина. |
Как трудно подобрать слова, Чтоб ими нашу боль измерить Не можем в смерть твою поверить, Ты с нами будешь навсегда | Як важко підібрати нам слова, Щоб ними біль хоч якось пригасити. І не повірити нам в смерть твою ніяк, Доки живі ми, в душах наших будеш жити. |
Каждый цветок на земле Память твою бережёт, Скорбная боль о тебе В наших сердцах не умрёт | Кожна квітка на землі весною Про тебе пам'ять береже, Біль смутку, мамо, за тобою, В серцях сім'ї нізащо не помре. |
Тебя уж нет, а мы не верим, В душе у нас ты навсегда И боль свою от той потери Не залечить нам никогда | Тебе нема, а ми у це не вірим, В душі у нас ти назавжди, Та біль залишилась в тій вірі, Що не повернешся вже ти. |
Где память есть, там слов не надо | Де пам'ять є, там слів і не потрібно |
Настало время сердцу быть в покое, Взяла земля своё земное. Но как же трудно нам тебя терять, Смириться с горем, жить опять | Твоєму серцю наодинці час побути, Взяла земля своє земне, Як важко в домі нашім голосу твого не чути, Змиритися, що вже немає тут тебе. |
Пусть Роза сорвана, Она еще цветет | І хоч троянда зірвана, Але вона іще цвіте |
Спи спокойно, дорогая мама, После жизненных тревог | Спи спокійно, рідна мамо, Після життєвих тривог |
Вы, листочки, не шумите, Нашу маму не будите. | Ви, листочки, не шуміть, Нашу маму не будіть |
Горем сердце мое, Твоя смерть обожгла, Что мне мир без тебя, И мирские дела. | Горем серце моє, Смерть твоя опекла, Для мене світ немилим є, І всі його земні діла. |
Тихо, деревья, листвой не шумите, Мамочка спит, вы ее не будите. | Тихо, дерева, листям не шуміть, Матір наша там спить, ви її не будіть. |
Как плачет сердце, боль не передать. Скорбим и помним каждую минуту. Не в силах время эту боль унять. О, Боже, помоги нам пережить разлуку. | Як плаче серце, біль не оминути, Сумуєм, пам'ятаєм кожну мить. Не в силах досі втрату матері збагнути, Хоч час нестримний, та душа іще болить... |
И пусть мне вечер зажигает свечи. И образ твой окутывает дым. Но не хочу я знать что время лечит. Что все проходит вместе с ним. | Шепоче вітер, що все добре, я не чую... А образ твій окута сивий дим. Не хочу, мамо, знати я, що час лікує. Що все проходить разом з ним. |
Ты шла по жизни улыбаясь, Оставила нас не прощаясь. Как плачет сердце - невозможно передать. Скорбим и помним. | Ти йшла по життю, посміхаючись, Залишила нас, не прощаючись. Як плаче серце - неможливо передать словами. Сумуємо, і пам'ятаємо навік ми свою маму. |
Смерть не властна над тобой, Пока на свете есть любовь! | Смерть не владна над тобою, Коли серця наповнені любов'ю. |
Не покидай меня! Мне бесконечно жутко, Мне так мучительно, Так страшно без тебя! | Не полишай мене! Мені ж бо моторошно так, Мені так болісно, І страшно так без тебе! |
В крушении всего земного Была ты — кротость и любовь. | В розрусі усього земного Була ти — ніжність та любов. |
Не зарастет на сердце рана - Прольется чистыми слезами. | Не гоїться на серці рана - Прол'ється чистими слізьми. |
Была примером нам всегда, Как человек с душою чистой. И память о тебе жива В сердцах людей и близких. | Були зразком взірцевим нам завжди, Людина з чистою душею. І в нашій пам'яті закарбувалась ти, Наші серця об'єднані Сім'єю. |
Ты ждала: придёт весна и снег растает. Пришла, прошла она, а ты не знаешь... | Чекала ти: прийде весна і сніг розтане ж. Прийшла, пройшла вона, а ти не знаєш... |
Нам не вернуть тебя слезами, А сердцем мы всегда с тобой... | Не повернути нам тебе сльозами, А серцем ми завжди з тобою, мамо... |
Ты отошла в мир вечных сновидений, мама, И навсегда душа твоя спокойна, А наша скорбь и память безгранична... | Ти відійшла у вічний сон, рідненька мамо, І назавжди душа твоя спокійна стала, А смуток нас не відпустив, і досі болить рана. |
Дай Бог, чтобы мир другой Принес тебе покой. | Дай Бог, щоб інший світ Приніс спокій твоїй душі. |
Мы поздно начинаем восхищаться – Почти всегда, как нужно уходить. Всему предел, всему свой срок назначен И никому цветенья не продлить... | Ми пізно починаєм розуміти - Майже завжди, коли пора піти. Всьому межа, всьому свій термін, вірте, Нікому час не зупинити і не віднайти. |
Как тяжкий груз, несём утраты бремя Мы сохраним любовь и память на года, Над памятью не властно время, И скорбь нас не покинет никогда. | Така тяжка ця ноша втрати, Що з пам'яттю ніщо не вдіє час, Її ми збережем про тебе, люба мати, Й вона повіки не покине нас. |
Как вкус у смерти безупречен В отборе лучших среди нас... | Який же смак у смерті бездоганний В відборі кращих серед нас... |
Варианты оформления эпитафии для матери
Памятные эпитафии для матери пишутся от имени детей, либо от сына, либо от дочери. По своему стилю оформления надписи на надгробие для мамы зачастую делают каким-то прописным красивым шрифтом, если конечно это одинарный памятник женщине, рядом из которым уже не установлен памятник ее мужчине (отцу). Ведь тогда при такой двойной композиции шрифт надписи подбирают уже под оформление памятника мужчине. Ну а в случае с одинарным женским монументом - наклонный стиль шрифта - самое то на поминальные слова для мамы
.Кроме шрифта оформления надписей, подбирают и цвет эпитафии. Это может быть обычная гравировка на памятнике, а может быть покрашенная специальной краской: белой или золотистой. Крашенные эпитафии маме делают как правило на цветном граните, где обычную гравировку плохо видно. Но бывает, когда слова на памятнике хотят выделить, то делают это и на черном габбро. На дорогих моделях памятников делают рубленые (углубленные) буквы с покрытием настоящим сусальным золотом.